Збройна агресія російської федерації, яка розпочалася 19 лютого 2014 року з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла у неспровоковане і повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, є не лише грубим порушенням росією основних принципів ООН, закріплених у статтях 1 і 2 Статуту ООН, але й потягло за собою вчинення тисяч міжнародних злочинів, вчинених російськими посадовими особами і військовослужбовцями збройних сил росії.

Як наслідок, з очевидністю постає питання про необхідність притягнення до міжнародно-правової відповідальності росії як держави, а також притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності громадян росії за вчинення ними міжнародних злочинів.

Разом з тим росія традиційно зловживає нормами міжнародного права для уникнення міжнародно-правової відповідальності. Для захисту міжнародного правопорядку, встановлення справедливого миру і притягнення росії до міжнародно-правової відповідальності слід враховувати низку інституційних та юрисдикційних перешкод:

Прогалини в юрисдикції МКС: росія підписала Римський Статут МКС у 2000 році, але так і не ратифікувала його. У 2016 році МКС опублікував звіт, в якому прирівняв анексію Криму до окупації. У відповідь Росія у листопаді 2016 року за розпорядженням президента рф офіційно відкликала свій підпис під Римським Статутом МКС. Разом з тим відкликання підпису не означає, що МКС не може розслідувати злочини росіян. На підставі односторонніх заяв України МКС має юрисдикцію щодо злочинів, скоєних на території України, що дозволило Суду видавати ордери на арешт керівництва РФ.

Статус Радбезу ООН: росія має право вето в Раді Безпеки ООН, що блокує будь-які рішення щодо створення обов’язкового міжнародного трибуналу через цей орган.

Особисті імунітети: глави держав, прем’єр-міністри та міністри закордонних справ володіють міжнародно-правовим імунітетом від арешту та судового переслідування в національних судах інших країн під час перебування на посаді.

Суверенний імунітет майна: державна власність рф за кордоном захищена імунітетом від примусового стягнення, що ускладнює передачу заморожених активів на користь України без спеціальних законодавчих рішень західних країн.

Фіксація та оцінка збитків: масштаб руйнувань, які росія завдала Україні, ускладнює повну, достовірну та швидку міжнародну оцінку завданої шкоди для виставлення остаточних репараційних вимог.

Відсутність механізму примусу: навіть за умови винесення рішень міжнародними судами чи комісіями, бракує дієвого глобального механізму силового примусу держави-агресора до виконання цих рішень та виплати компенсацій.

Таким чином, постає питання про вироблення і застосовування міжнародно-правових механізмів для забезпечення невідворотності міжнародно-правової відповідальності для рф, що власне і є метою проведення панелі.